ПСИ ЮРIЯ ЗМIЄБОРЦЯ



Категории Герасим'Юк Василь ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Ми закопувались доти, доки нас не спинили джерела. А потiм прийшли дерева i стали над нами. А потiм прийшли пси i вили над нами. А потiм принесли дiвчину i в неï була одна рука. I ми зимували так, як зимують вода i вогонь. А потiм ти сказала: Христос воскрес!, наша однорука весно. Нарештi ми втекли, але не могли зупинитися i жити далi — ми пiднiмалися крутою горою все вище i вище — ми наближалися, пiдходили впритул до хмар важких i темних, якi, може, i врятували вас, але вкоротили дам Великдень i тепер не дають зупинитися — притягують нас, давлять, затягуючи у крутi вири темних вихорiв. Ми пройшли крiзь них, i гейби окинувши з плечей храмовi плити, легко вийшли на самий верх, i тiльки тодi збагнули: на землi була нiч. Лише вершина гори, ще мертва пiсля зими, стримiла над чорною лядою хмар, що наглухо закрила той кривавий погрiб, звiдки ми ледве втекли, i тепер сидимо на вершинi гори, облитi рiзким мiсячним свiтлом. Воно тiльки тут — з нами й над нами. Ми поскидали скривавлену одiж i закопали ïï пiд ногами у хмарах. Ми сидiли в такому свiтлi, що не вiдчували холоду i болю, навiть наготи своєï не помiчали. Ми бачили тiльки верхи сходжених з дитинства гiр — вони вирвалися, як i наша вершина, iз безмежного клубочища хмар, i на кожному верху, облитому щоразу рiзкiшим сяйвом, сидiли якiсь люди. Ми не знали, хто воïни i звiдки, ми не знали, коли вони... Ми не знали, живi вони чи мертвi, але яке це має значення, адже i ïм довелось проломити своïми головами цi хмари! Ми розгледiли кожну ватагу втiкачiв i забули всi слова. Навiть плач i крик. I тодi в нас у ногах прошмигнули вовки. Вони не пiдважували хмари, як ми, а легко випiрнули з них i вмить оббiгши нашу вершину, замотавши в слiпучий клубок наше мiсячне мовчання, знову пiрнули в густе хмаровище i так само легко виринули на сусiдньому верху, так само обмотуючи iнших утеклих. Ми проводжали ïх одним хижим поглядом на кожну вершину, уперше уздрiвши, якi ми голi i якi ми нерухомi без оцих вовкiв, крiм яких нам нiчого вже в свiтi не треба, бо вони прив'язали нас один до одного, обмотали всi ватаги, переснували вас пiд своïм мiсяцем, пiрнаючи i виринаючи у хмаровищi юдолi земноï. I ми притулилися плечима один до одного, мiцно, як люди, якi вже знають, що буде весна i буде трава, i потому за це знов доведеться зимувати в землi, i за це тепер назавше тулимось один до одного, i це буде, i цього не може не бути, бо в ногах знов прошмигнули вовки — вiрнi пси Георгiя.
ПСИ ЮРIЯ ЗМIЄБОРЦЯ